ДУМА ПРО МАТІР
Із-за куліс на авансцену виходить Вовчиця - жінка, одягнута в старовинну довгу полотняну сорочку (буденну) , боса. На голові - велика темна хустка, незав’язані кінці якої вільно спадають на одяг. Під мелодію української народної пісні "Ой журавко, журавко!" ( один куплет) повільно наближається до середини сцени. Зупиняється і починає свою розповідь.
Вовчиця:
- Ой, терен дерево - ти світова гіркото, ти колюче терня, чом під тобоюросте будяччя і полин?
Автор: Сидить під тим деревом Вовчиця - ясирна до смерті робітниця і робитьсвоїй рідній дочці водномить аж три різні роботи: пасе очима великі табуни, руками пряде чесаний кужіль і колише ногами в колисці косооку дитину.
Вовчиця:
Розбредаються пелехаті бики - корови, вигулюють тонконогі гривастіжеребці - кобили, посуваються хмарами вівці- отари - пасеться гладкебагатство. Пальці смикають мичку і фуркає веретено - прядеться тонкакраса. Ноги торкають колиску - гойдається сльоза. Так іде день і так заходить вечір. І так настає новий будень, бо вона не знає ні неділі ні свят. Не зрадила і не зганьбила своєї віри і роду, та в тяжкій неволі погубила свої свята й неділі, а ворожа віра проклята , неділі й свята чужі, бусурманські.
Автор:
Вона сива, стара, плеската - самі жили й кості, тому її ім’я і звання -Вовчиця. Її очі - темні вирла. Витік і зник блиск радості й щастя. її губи потріскались, у ранах. її руки, як залізні. А її ноги, як вирване з землі коріння. У струпах.
Над терен - деревом, над нею високе блакитне небо, палюче сонце, адолом - суха земля. Вовчиця пасе , пряде, колише , і ведучи нитку,ворушить зраненими губами:
Вовчиця: -Люлі, люлі, татарчатко,
а по доньці - онучатко!...
Пече сонце і тріскається земля - у чорному небі чорне сонце над чорноюземлею. Чужина.
Автор: І тоді її вуха вловлюють шелест. То вітер. Він іде низом. Він іде в чорному небі під чорним сонцем і стелиться чорною землею.
-Повівай, повівай мені ... - каже йому, а чи їй здається, що каже це. ТойВітер влітає в душу, ширяє у грудях. Він пахне і бентежить. Цвіте барвінком і шерхотить колоссям. Дихає дібровою і дзвонить листям.
Автор: Їй як розвиднилось, і вона побачила всі дерева й кущі, які тільки знала. Вона побачила всі лісові, польові, лугові, городні квіти. Вона бачить ічує, як спалахнула, переливається і тремтить роса на стиглому колоску.Вовчиця відімкнула свою душу: до неї і під чорне небо з чорним сонцем на чорну землю прийшла потуга і краса її роду, і вона впустила їх собі в душу. Обернувшись очима до вітру, дивилася на вітер і бачила себе у вітрі дитиною, дівчинкою, молодицею.
Під заспів пісні "Верховино, світку ти наш" (сопілка) відкривається завіса.
Дівчатка в українському вбранні танцюють "Подоляночку", співаючи і виконуючи відповідні рухи ( на фоні декорації з краєвидом села).
Десь тут була подоляночка, Десь тут була молодесенька,
Тут вона впала, до землі припала, Сім літ не вмивалась,
Бо води не мала. Ой устань, устань, подоляночко,
Ой устань, устань, молодесенька,
Вмий своє личко, личко біленьке, Біжи до Дунаю, бери ту, що скраю.
Під мелодію пісні "Йванчику - білоданчику" ( перша частина - сопілка) діти розбігаються, залишаючи сцену.
Співаючи українську народну пісню "Калина - малина ", виходять дівчата в українській одежі. Стають по двоє, по троє, зайнявши всю сцену.
Калина - малина, Чом не розцвітаєш?
Чи жари боїшся, Чи дощу бажаєш?
Жари не боюся, Дощу не бажаю.
Стою над водою Розцвітать думаю.
Розцвіла б я біла, - Мене люди знають.
Розцвіла б червона – Мене обламають.
Стою над водою – Розцвітать думаю,
Кого вірно люблю, За тим помираю.
Закінчивши пісню, дівчата продовжують розповідь Вовчиці.
1-а дівчина : Він був козак, вона - його наречена.
2-а дівчина: Трублять похід, не плаче і не жалкується: виводить молода
вороного , вкриває хустиною сідло і подає праведну зброю за честь - на славу своєму родові і в розправу над ворогом.
"Розвивайся, ой да сухий дубе".
Розвивайся, ой да сухий дубе – Завтра мороз буде.d/o:p>
Забирайся , молодий козаче, Завтра похід буде.
Співаючи, на сцену до дівчат виходять хлопці, ніби відповідають на наказ:
Я морозу ой да не боюся Зараз розів’юся,
Я походу ой да не боюся, Зараз уберуся.
Співають всі виходячи:
Ой ви, верби, верби суховерхі, Не гніться додолу.
Ой ви , хлопці, славні запорожці, Верніться додому.
З глибини сцени виходить дівчина (Вовчиця в молодості), ведучи розповідь далі.
Вовчиця:
Вони покохались - він гнав у похід, а вона стояла на могилі, ламаючи руки, їй на губах пахне його палкий поцілунок. Вона не встигла ні побути з ним, ні на обійматися його: западала ворохобна розлука. Кров заливає голову, а серце вистукує: живий чи убитий? Дні заходять в ночі, ночі заходять в дні - не світить сонце, не сяють зорі, пропав місяць. Вона виходить на могилу, стоїть, жде - не видно, не чути.
До дівчини - нареченої виходить козак - наречений, зупиняється поруч,промовляючи:
Козак - Він прилітав, як вихор. Шапка набакир, чорний вус висівається...
Наречена: Вона кидалась до нього, розпростерши руки.
Козак: Він зіскакував з коня і ставив її до себе, торкався пальцями її кіс.
(гладить волосся).
Наречена: Вона дивилася на нього (дивиться на нього) й доростала до йогоочей.
Козак: Він брав ЇЇ під свою кирею - ховав од людей своє щастя.
(Обоє стоять на сцені, притулившись).
З правого боку сцени виходять дівчата з весільною піснею, несучи стілець, подушку, вінок. Забирають молоду, підходячи ближче до авансцени, ставлять стілець, на стілець кладуть подушку.
Ой летіли сірі гусоньки Понад сад.
Да й кликали Галюню На посад, (садовлять на подушку)
Ой що ж бо вам, сірі гусоньки, До того,
Є у мене родня матьонка Для сього.
Вона мені русую косу Розплете.
Вона мене на посадоньку Приведе.
На останніх словах пісні виходить мати, одягає дівчині на голову вінок і накриває хусткою, що не видно обличчя. Біля нареченої сідає її брат -шурим. З лівого боку сцени виходить інший гурт. Забирає нареченого і, співаючи, підходять до молодої.
Оступися шуримоньку, Оступися, голубоньку.
Дамо тобі рубля золотого, Дамо тобі швагра молодого,
Дамо тобі коня вороного.Дамо тобі сіделечко - Оступися із містечка.
Гурт молодої відповідає.
Шуриму, не лякайся, Ще ближче притуляйся.
Не дай сестри За грош, за два,
За чотири. Бо грош - слиня,
Сестра мила. За столом, як калина, Головоньку схилила.
(Наречений відкриває обличчя нареченій, знімаючи хустку. Дружки беруть наречену під руки, світилки-нареченого,,і співаючи , всі залишають сцену).
Да ламайте калину, Да мостіте долину.
Молодой і молодому } 2 Аж до божого дому. }
Виходить на сцену Вовчиця, але у іншому вбранні (біла вишита сорочка, очіпок, спідниця, фартух, чоботи) . 3 нею хлопчик і дівчинка. Діти граються на сцені (хлопчик пускає стрічи з лука, дівчинка збирає і приносить їх йому).
Вовчиця: Так вони стали чоловіком і жінкою. І вона народжувала сина,дочку... не так боялася, побиваючись за ним, як бідкалася за дітьми й тому допоминалася в нього, чому він не встає з коня, а все у похід і в похід, навіщо це життя між війнами? А він відказував: Хіба не знаєш? Наші ріки течуть молоком і медом, наші береги гомонять колоссям - захід і схід ідуть на нас, південь і північ не дають спокою. Ми підіпремо землю своїмиголовами, а не підіпрем , земля упаде, і ми пропадем. Вона чула, як земля стогнала, дрижала і хиталася: насувало панство. Вона з дітьми проводила його, свого мужа в похід. (Сідає на ослін, діти біля неї, співає пісню "Темна нічка, невидна,..")
Нічка темна, невидна, да гей (2)
Миленького десь нема.
А мій милий на Дону, да гей (2)
Я до нього полину.
Кругом Дону обійшла, да гей (2)
Миленького не знайшла.
Тільки знайшла долину, да гей (2)
В тій долині могилу.
Автор: А вона не знайшла і могили. Вовчиця дивиться на вітер і бачить у вітрі: її чоловік забитий у кайдани, а на вогні шкварчить котел - мідний бак. їїчоловіка кидають у котел , що аж шкварчить, і вона каже: - Він не умер. Вінперейшов у вогонь, а я жила вдовою. (Продовжують сидіти)
Виходить 3 і 4 дічина ( з протилежних кінців) Розповідають далі.
3-я дівчина: Виховувала сина і наставляла брати у голови сідло, а в боки стремена; виховувала дочку і наставляла вставати зіроньками, саджати м’яту – пам’ять про батька - матір, садити барвінок – пам’ять про увесь рід. І великий світ озивався до неї терен-деревом.
4-а дівчина: Виріс син, збирає його в похід і просить не забувати прородину, остерігатися вогнів, звірів і бурхливої води, а він відказує:(з'являється козак, стає між дівчатами)
Козак: Вогні, звірі і води його знають, іде - вогні гаснуть, звірікидаються урозтіч, а води тихнуть, бо за ним стоїть рідня - вся Україна.
На слова козака виходять хлопці та дівчата. Стають у рядок за спиною козака, затуливши Вовчицю і дітей. Співають пісню "Раз козак у похід забирався". На останньому куплеті виходять.
Залишається стояти одна Вовчиця, далі згадуючи своє життя.
Раз козак у похід забирався, }
Вороного коня осідлав. }
Вороного коня осідлав. }
Біля нього дівчина стояла, }
Він весело її розважав. }
Він весело її розважав. }
Ти не плач, не журися за мною, }
Я з кривавого бою повернусь...}
Повернуся, а, може, загину- }
Ти, дівчино, про мене згадай. }
Ще дівчина про це не забула, }
Як сумна їй звістка прийшла. |
Що загинув він в чистому полі, }
Зосталася могила сама. }
Зосталася могила сама. }
Познімайте ви, хлопці, фуражки, }
Бо вже вашого друга нема. }
Бо вже вашого друга нема. }
Автор: Вовчиця ловить губами вітер. Вітер гоїть її рани. І вона бачить у вітрі: її син забитий у кайдани, його скидають ребром на гострий гак. І вона каже:
Вовчиця: - А він не умер: він перейшов у слово. Ні дід, ні батько, ні чоловік, ні син - ніхто з них не вмер і не пропав: всі перейшли у вогонь і в слово. Я гріюся, але мене й пече... Вони всі перейшли у слово, а я ніяк не можу перейти в землю.
Автор: Вона журно гойднулася. Згадки й думки киплять їй у серці, згадки й думки киплять їй у голові і похитують нею..
(Поволі відступає за куліси. Тихенько наспівуючи один куплет пісні "Жито жала,
жито жала", виходять з серпами дівчата-женці. В білій полотняній одежі, пов’язані
білими хустками. Продовжують розповідь).
Жито жала, жито жала –
В снопи не в’язала.
З ким стояла - розмовляла –
Правди не сказала .
5-а дівчина: ...Якось жила . Дочка росте, росла і виросла. Жали ниву. Виорали мислями, сльозами засіяли. Вродила. Жнуть.
6-а дівчина: Вона пішла винести обід, а дочка із серпом. В неї дочка завзята і жвава.
7-а дівчина: 3малечку: піддівчам схотіла заквітчатися, різала в неділю барвінок і відрізала собі мізинчик.
8-а дівчина: Така не загається: жне пшеницю, а під ноги стелить собі сонце.
(Співають обжинкову пісню)
Ой у лісі, ой у лісі на кльонку
Пов’їсила колисочку на шовку.
А у той же колисоньці парубок,
Да моргає хустиною до дівок.
Погойдайте, дівчата, високо,
Нехай же я зобачу далеко.
Ой там моя дівчина жито жне
вона мене, молодого, давно жде.
Ой жне вона житечко, дожинає
-Вона мене, молодого, дожидає.
5-а дівчина: Не дождала. Орда наступила, зайняла її одиначку і відступаєхмарою.
6-а дівчина: Пропадай обіде: покинула горнята - близнюки і летить,летить - взяли татари дочку, нехай і її беруть і женуть.
7-а дівчина: Летіла і кричала. Дочка почула. Оглянулась. Кивнула -махнула білою ручкою з темної хмари і заголосила.
8-а дівчина: - Вернися, матінко, вернися, рідна: вже мене не віднімеш і самазагинеш. Не неси, матінко, свою сиву голову в чужу сторону ,та й здиміла у темній хмарі.
(Виходять).
Автор: Вона впала й дерла під собою землю, але земля її ще не прийняла: підвелась, натеребила з колоска зерна, кинула до рота - життя, але смаку нема. Так і приволоклася додому. Стала на порозі, взялась за клямку й увійшла в пустку - сама, самісінька, а вікна приймають сонце, білі стіни радіють і скорботна матір держить на руках сина й дивиться на неї. Вона подивилась на матір божу й сказала:
Вовчиця: А ти не вища від мене. Я така , як і ти: я була щаслива, як носила їх на руках - сина й дочку. Чого ж ти журишся. Будемо жити удвох.
Автор: І вона почала жити - ввійшла в тяжку працю. Орала й копала , сіяла і садила, поливала й полола, косила й молотила... Мовчала і робила.
Восени, перед зимою, йшла на село, тяглася серединою й зупинившись, гукала:
Вовчиця:- Люди, хто має синів, беріть мій хліб і годуйте, нехай хлопціростуть,- кланялась хатам направо. Люди, хто має дочок, беріть мої полотна, шийте придане, - і кланялась хатам наліво.
Автор: А в свято не мала де подітися. Відчиняла скриню й розмовляла з чоловіковою, з синовою й доччиною сорочками. Казала чоловіковій :
Вовчиця - Але ж і груба! Чи я була лінива, чи не вміла золити і стелити те полотно на росі? І гладила вишиту пазуху. Чоловіча сорочка відказувала : - Козацька. Відкладала її й бралася за синову. Ще ніжніше гладила вишиті комір, пазуху й чохли. - Теж груба. Синова сорочка відказувала : -Козацька.Доччина була довга - рукави широкі. Але й біла, - казала, не пориваючись до сорочки руками. Тонка і м’яка, як шовк.
Автор: Доччина сорочка їй нічого не відказувала. І найсправедливіші материнські передчуття їй нічого не підказали. Не вгадала ні доччину долю, ні свою.
(Тихенько виходить)
Із-за куліс звучить пісня "Мала мати одну дочку" (2 куплети). Одночасно з піснею виходить 1 і 2 дівчина . Співають. Мала мати одну дочку (2) Та й купала в барвіночку.
Ой купала - вимивала (2) Щастя долі не вгадала.
1-а дівчина: Рівненько складає чоловікову, синову й доччину сорочки, зачиняєскриню - зачиняє своє свято, тоді ненароком глянула у вікно, а в полі біліє, з поля наступає, жене. Чи це гуси, чи це лебеді? Гусям пір’я обскубано, лебедям голови поскручувано - тепер гуси не літають, тепер лебеді не плавають. Здогадалася : татарове ведуть полон.
2-а дівчина : Нікуди не втікала - стара. її зайняли і погнали. Догнали доПерекопу, стали кошем і взялися паювати, кому що впаде?
Вона впала низькому і кривоногому. Звідки їй було знати, що зятеві? Стидкий, бридкий, поганий! Хіба їй не однаково?
Вона бігла на прив’язі, скакала по терню, пісок роз’їдав пальці, кров заливала сліди, а чорний ворон налітав і напивався її крові.
1-а дівчина: Стидкий, бридкий, поганий в’їхав гарцюючи , у свій багатийкам’яний двір, втягнув за собою її й загалакав:
- Вийди , любко, вийди дружино, - я привів тобі до смертіробітницю!
2-а дівчина: Його дружина гнівно повела бровою і загадала старій трироботи:
- Будеш очима пасти табуни, руками прясти кужіль, а ногами колисати дитину, - і не дивилася на неї.
- Ступай у хлів! - махнула лівою рукою - мізинного пальчика нема: дочка.
1-а дівчина: Мати впізнала дочку. А дочка не схотіла впізнати рідну матір.
2-а дівчина: Матері відняло мову - небо падало на землю і земляпровалювалася. Виходять.
Автор: Вона в тому одязі, коли в перше вийшла на сцену. Зараз , тепер, вона була така визимніла, спустошена, як і тоді, коли її вперше загнали в хлів, як худобину. їй понад усе хотілося вмерти. Смерть була злою, недоброю: не прийшла . І її зранена душа плаче, квилить, тужить.
Вовчиця ( повільно йде із-за куліс, говорячи): Плач (співає)
Чужим - чужина, чужая земля, } 2 А я , як билиночка. }
Пошлю солов"я до ясного неба - } 2 Мені матьонки треба. }
А зозуленьку на Вкраїноньку } 2 По мою родиноньку . }
Соловей летить, крильцями блудить -} 2 Матьоньки не знаходить . }
Зозуля летить, крильцями має , } 2 Та й назад не вертає.
Автор: А досвіток розпочав своє: бере на плечі колиску з дитиною, бере в руки кужіль і жене табуни на пашу. Ступає голодна - глуха і німа, як нежива. А вигнала табуни, скинула з плечей колиску, дивиться - хлопчик! - і ожила. Воно лежить у сповитку і всміхається до неї чорними очима й пухлими губками. Вона всміхнулася йому і воно начеб упізнає її, поводить очками. Вона й не подумала, що косооке, бере його на руки, носить, цілує. І притьма за кужіль. Смикає мичку й промовляє:
Вовчиця - Я мушу , я повинна його полюбити! Кого ж мені ще любити? Боже, боже, дай мені силу полюбити його.
Автор: І бог начеб послухав її, робив, як вона хотіла. Бог міг змилосерджуватися, а її серце не хотіло. Вона стала робити ще дужче, ще тяжче. Товклася, як у пеклі, робила для них рай, і погорджувана,зневажена, скривджена покрадьки хрестилася, ревно на самоті вимолюючизятеві й дочці здоров’я, довголіття, а внукові зросту, розуму й доброго серця. Так минав час. Повзе, підбігає, завертає табуни і знову ледве переставляєноги, а оглянулася - і остовпіла. Де не ступить - з її сліду росте будяк, куди неповерне своїми вирлами - там з'являється полин. Будяки росли їй у голові йкололи серце, а гіркий дим полинів пхався у ніздрі, до рота.
Вовчиця: Куди подітися? Де заховатися?
Автор: І тоді знову війнув свіжий вітер. І вона знову побачила у вітрі все своє життя.
(Виходить 9-та і 10-а дівчина). Вовчиця співає:
Як у саду, так і в лісі (2) Соловейко на горісі.
(співають втрьох)
Соловейко на горісі (2) А зозуля на калині.
А зозуля на калині (2) А мій милий на Вкраїні.
Поступово на сцену тихо виходять всі учасники. Справа - дівчатка, що танцювали "Подоляночку", зліва - женці. За ними - ряд інших учасників (фольклорний гурт, що показував весілля), співав козацькі пісні).
За ними ~ козак і дівчина. І весь цей вихід - поки співається пісня.
Вовчиця (оглядається назад) , каже:
- Наші ніхто не вмирають, наші всі - всі переходять у вогонь, у слово і живуть.
Доню - доню, а в що ж перейшла ти? Потурчилася, побусурманилась для багатства великого, для лакомства нещасного... Дитино - доню. Твій чоловік заарканив тебе, він пригнав на аркані мене, а на кого закине зашморг і кого прижене твій син, мій внук, коли він виросте?!
(І вона знесилено каже)- Люлі-люлі, татарчатко, а по дочці онучатко! Бодай табуни виздихали, бодай кужіль спопелів, бодай дитя скам’яніло!
9-та дівчина: Це вчула і вибігла дочка - зла і сердита, як кривава шабля. Розмахнулась і вдарила Вовчицю в лице.
10-та дівчина : Вовчиця й не скривилася. Дивиться на неї своїми вирлами й спокійно промовила:
Вовчиця: - Я тебе , доню, згодувала, але ні разу не зачепила й пальцем.
9-та дівчина : - А по чому ти, чортице, здогадалася, що я твоя дочка? Ти не брешеш, шайтанко?
Вовчиця: - Мізинчик - твій пальчик: ти одрізала його з барвінком.
10-а дівчина: Дочка перемінилася. - Мамцю, матусю! - кинулася до неї.
Обіймає, жаліє і просить: - Скидай з себе дрантя - я тебе одягну, я тебе озолочу : будемо панувати.
Вовчиця: - Ліпше моє руб’я, ніж усе твоє багатство: я не хочу панувати, я
хочу в рідну землю.
9-та дівчина: Дочка вволила її волю: дала коня і Вовчиця сказала коневі:
Вовчиця: - Вези мене погибати...
Вовчиця: - Вези мене погибати...
Пісня (один куплет) А зозуля на калині (2)
А мій милий на Вкраїні.
Вовчиця: - Наші ніхто не вмирають.
Козак наречений: Наші всі - всі переходять у вогонь і слово.
Дівчина наречена : І живуть. Всі: Живуть. (Завіса)
Немає коментарів:
Дописати коментар